Ранні роки
Альберт Ейнштейн народився 14 березня 1879 року в
південно-німецькому місті Ульм, в небагатій єврейській родині. Його
батьки одружилися за три роки до народження сина, 8 серпня 1876 року.
Батько, Герман Ейнштейн (1847 - 1902), був у цей час співвласником
невеликого підприємства з виробництва пухового наповнювача для матраців
та перин. Мати, Пауліна Ейнштейн (дівоче прізвище Кох, 1858 - 1920)
походила з родини заможного торговця кукурудзою Юліуса Дерцбахера (у
1842 році змінив прізвище на Кох) і Єтти Бернхаймер. Влітку 1880 року
сім’я перебралася до Мюнхена, де Герман Ейнштейн разом із братом Якобом
заснував невелику фірму з торгівлі електричним обладнанням. У Мюнхені
народилася молодша сестра Ейнштейна Марія (Майя, 1881 - 1951).
Початкову освіту Альберт Ейнштейн отримав у місцевій католицькій
школі. У 12-річному віці пережив стан глибокої релігійності, однак
невдовзі читання науково-популярних книг зробило його вільнодумцем і
назавжди породило скептичне ставлення до авторитету. З найяскравіших
дитячих вражень Ейнштейн пізніше згадував: компас, «Початки» Евкліда та
(близько 1889 року ) «Критику чистого розуму» Канта. Крім того, за
ініціативою матері він з шести років почав займатися грою на скрипці.
Захоплення музикою зберігалося в Ейнштейна впродовж всього життя.
Перебуваючи в США в Прінстоні, в 1934 році Альберт Ейнштейн дав
благодійний концерт, де виконував на скрипці твори Моцарта, збираючи
кошти емігрантам із нацистської Німеччини.
В гімназії він не був в числі перших учнів (виняток становили
математика та латинська мова). Укорінена система механічного заучування
матеріалу (яка, на його думку, завдавала шкоди самому духу навчання та
творчому мисленню), а також авторитарне ставлення вчителів до учнів
викликало у Альберта Ейнштейна неприйняття, тому він часто сперечався
зі своїми викладачами.
У 1894 році Ейнштейни переїхали з Мюнхена до італійського місто
Павії, поблизу Мілана, куди брати Герман та Якоб перевели свою фірму.
Сам Альберт залишався з родичами в Мюнхені ще деякий час, щоб закінчити
всі шість класів гімназії. Так і не отримавши атестата зрілості, в 1895
році він приєднався до своєї сім’ї в Павіі.
Восени 1895 року Альберт Ейнштейн прибув до Швейцарії, щоб скласти
вступні іспити до Вищого технічного училища (політехнікуму) в Цюріху та
стати викладачем фізики. Блискуче проявивши себе на екзамені з
математики, він, в той же час, провалив іспити з ботаніки та
французької мови, що не дозволило йому вступити до Цюріхського
політехнікуму. Однак, директор училища порадив молодому Ейнштейну
вступити до випускного класу школи в Аарау (Швейцарія), щоб отримати
атестат та перездати іспити.
У кантональній школі Аарау Альберт Ейнштейн присвячував свій вільний
час вивченню електромагнітної теорії Максвелла. У вересні 1896 року він
успішно здав усі випускні іспити в школі, за винятком екзамену з
французької мови, та отримав атестат, а в жовтні 1896 року був
зарахований до політехнікуму на педагогічний факультет. Тут він
потоваришував із однокурсником, математиком Марселем Гроссманном ( 1878
- 1936), а також познайомився з сербською студенткою факультету
медицини Мілевою Марич (на 4 роки старшою за нього), згодом стала його
дружиною. У цьому ж році Ейнштейн відмовився від німецького
громадянства. Щоб отримати швейцарське громадянство, потрібно було
сплатити 1000 швейцарських франків, проте тяжке матеріальне становище
сім’ї дозволило йому зробити це тільки через 5 років. Підприємство
батька в цьому році остаточно збанкротувало, батьки Ейнштейна переїхали
до Мілану, де Герман Ейнштейн, уже без брата, відкрив фірму з торгівлі
електрообладнанням.
Стиль та методика викладання в політехнікумі істотно відрізнялися
від та авторитарної прусської школи, тому подальше навчання давалося
юнакові легше. У нього були найкращі викладачі, в тому числі чудовий
геометрик Герман Мінковский (його лекції Ейнштейн часто пропускав, про
що згодом щиро жалкував) та аналітик Адольф Гурвіц.
Початок наукової діяльності
У 1900 році Ейнштейн закінчив політехнікум, отримавши диплом
викладача математики та фізики. Іспити він здав успішно, але не
блискуче. Багато професорів високо оцінювали здібності студента
Ейнштейна, але ніхто не захотів допомогти йому продовжити наукову
кар’єру. Сам Ейнштейн пізніше згадував:
Мене четвертували мої професори, які не любили мене через мою незалежність та закрили мені шлях до науки.
Хоча в наступному, 1901 році, Ейнштейн отримав громадянство
Швейцарії, але аж до весни 1902 року не міг знайти постійне місце
роботи - навіть шкільним учителем. Внаслідок відсутності заробітку він
голодував, не приймаючи їжу по декілька днів підряд. Це стало причиною
хвороби печінки, від якої вчений страждав до кінця життя.
Незважаючи на складнощі, що переслідували його в 1900 -1902 рр..,
Ейнштейн знаходив час для подальшого вивчення фізики. У 1901 р.
берлінське видання «Аннали фізики» опублікували його першу статтю
«Наслідки теорії капілярності» (Folgerungen aus den
Capillaritätserscheinungen), присвячену аналізу сили притягання між
атомами рідини на основі теорії капілярності.
Подолати труднощі допоміг колишній однокурсник Марсель Гроссман,
який рекомендував Ейнштейна на посаду експерта III класу до
Федерального Бюро патентування винаходів (в місті Берн) із зарплатнею 3
500 франків на рік (у роки студентства він жив на 100 франків на
місяць).
Ейнштейн працював у Бюро патентів з липня 1902 по жовтень 1909,
займаючись переважно експертною оцінкою заявок на винаходи. У 1903 році
він став постійним працівником Бюро. Характер роботи дозволяв Ейнштейну
присвячувати вільний час дослідженням у галузі теоретичної фізики.
У жовтні 1902 р. Ейнштейн отримав звістку з Італії про хворобу
батька, Герман Ейнштейн помер через кілька днів після приїзду сина.
6 січня 1903 року Ейнштейн одружився на двадцятисемирічній Мілеві Марич. У них народилися троє дітей.
| 
